Історія моделі Ізабель Каро, котра при рості 165 см важила 33 кг, у 2010 сколихнула суспільство. З 13 років дівчина боролась з анорексією. І хоч її фото прикрашали білборди, це не врятувало модель від смерті у 28 років. Потрібні були роки, аби правила найму моделей зазнали вагомих змін. Схожих історій боротьби з анорексією є чимало, в тому числі у Вроцлаві, пише iwroclaw.com.
Думка психотерапевта
Психотерапевтка та професор Доната Курпас із Вроцлава нагадує, що дуже часто, перші симптоми харчових розладів, котрі провокують анорексію та булімію, важко помітити. Втім, якщо ці хвороби ігнорувати, то людина має всі шанси на загибель.
Анорексія супроводжується жахливим виснаженням. Воно проявляється через суху шкіру, синці по тілу, набряки, нехарактерне оволосіння, ламке волосся на голові. Тканини тіла потрохи атрофуються. Серцебиття, у хворої на анорексію людини, сповільнюється, виникає анемія, знижується тиск, частота дихання.
Виникає боязнь холоду, панічний страх перед ним. Також людина страждає на закрепи, метеоризм. Серед психічних проявів з’являється підвищена чутливість до зовнішніх подразників, психомоторна відсталість, бажання ізолюватись та поведінка, що нагадує дитячу.
За словами професорки Курпас, анорексію лікар діагностує, коли присутні наступні симптоми:
- відбувається втрата маси тіла. У дітей вона може, навпаки, не збільшуватись. Вага стає 15% нижчою за норму, а індекс маси тіла меншим за 17,5;
- людина уникає їжі, внаслідок цього й худне. Хворий провокує блювоту, надмірне очищення організму, виснажує себе фізичними вправами, вживає засоби, що знижують апетит, або проносні;
- хвора на анорексію людина вважає, що страждає на ожиріння. Вона постійно боїться набрати вагу та має низький поріг маси тіла. Страх зайвих кілограмів перетворюється в нав’язливу ідею;
- відбуваються розлади ендокринної системи. Це провокує у жінок збій та відсутність менструального циклу, а в чоловіків – зниження потенції. Також збільшується рівень гормону росту та кортизолу, змінюється метаболізм гормонів щитоподібної залози, порушується секреція інсуліну;
- Коли рівень ІМТ 10-12, то це становить небезпеку для життя.
Лікар Доната Курпас наголошує, що в такому випадку потрібна госпіталізація з психологічно допомогою. Зазвичай, психотерапія є основною формою лікування. В ідеалі, поєднувати індивідуальну, групову та сімейну психотерапію. В більшості випадків, її реалізувати складно, тому починають з індивідуальної.
Історія Марти
Основним спогадом дівчини про анорексію було її глобальне бажання, зосереджене лише на тому, аби не їсти. При рості 164 см, Марта важила всього 31 кг. Дівчина відчувала весь спектр негативних емоцій. Вона не хотіла ні з ким спілкуватись, звільнилась з роботи, жила з депресією, проблемами з травленням. Вся увага була на харчуванні та спорті. На жаль, вона була одинокою у боротьбі з недугою. Найближчі її не підтримували.
Марта пригадує себе як енергійну дитину, відкриту до світу та добру. Мама була дуже вимогливою до оцінок та порядку. У подорожах з татом, захопленні малюванням, дівчина трохи компенсувала відсутність материнської уваги. Вже, коли Марта була в терапії, то зрозуміла, наскільки нездоровою були її стосунки в сім’ї, особливо з мамою.
Терапевт пояснив, що постійні звинувачення, порівняння, тиск, відсутність підтримки найближчої людини, стали готовим каталізатором для захворювання анорексією. Мама нав’язувала дівчині свої прагнення, ігнорувала вподобання Марти, її захоплення.
Це породило бунт в середині дівчини, а згодом з’явилось почуття провини, яке стерло самоідентичність та самоцінність. Роки в супроводі розладів харчової поведінки були логічним наслідком усіх психологічних травм.
Марта пригадала, що вперше почала худнути в 13 років, тоді вона важила 43 при рості 164 см. Дівчина заперечує, що намагалась встигнути за модою. Її ніколи не критикували за вагу. Розлади харчування були наслідком болю, що вона проживала всередині.
Марта в школі вважалась однією з кращих, подобалась одноліткам та була популярною. Дівчина користала з малої ваги, особливо в спорті. Але це ніяк не вгамовувало болю від зневаги батьків. Домашні цікавились лише оцінками, порядком та харчуванням.
Її найменша вага досягла свого піка на позначці в 31 кілограм.
Розлад
Розлад харчової поведінки виявлявся в тотальному контролі за тим, що вона їла. А їла дуже мало: морквяний сік, нежирний кефір та сир. Раз на місяць могла дозволити собі десерт. Весь вільний час Марта присвячувала спорту. Бігала так, що не помічала як злітало пів дня. Дівчина просто не могла зупинитись. Так вона тамувала почуття голоду.
Окрім бігу, Марта займалась на роликах, тренажері та виконувала додаткові вправи. Все це займало до 10 годин. До свого іспиту дівчина готувалась і паралельно ходила сходами вгору-вниз. Марта боялась зупинитись, адже тоді відчула б, якою голодною була.
Коли хтось помічав, що вона схудла, дівчина, задля годиться, набирала пару кіло. Вдома вона чула, що була проблемою, що батьки страждали через неї, соромились, а на них показували пальцями. Марта потопала у почутті провини. Здавалось, в сім’ї завжди можна знайти підтримку. Але не у випадку дівчини.
Коли вона, нарешті, втомилась від такого способу життя, вирішила піти в терапію. На це мама сказала, що Марта марнує час. Їй потрібно займатись кар’єрним ростом, а не примарним лікуванням. Летіли слова про те, що Марта знову соромить батьків. Дівчина переживала важкі часи, зважаючи на те, що сестра також хворіла на анорексію.
Терапія
З останніх сил, Марта зайнялась лікуванням. Місяці терапії давали відчуття того, який справжній вигляд мають справи. Також Марта розуміла обсяги тієї праці, яку зробила ще школяркою. Дівчина вчилась висловлювати емоції та не давати близьким себе ранити.
Марта пройшла близько 40 терапевтів. У Варшаві, наприклад, вона вчилась тримати себе в руках самостійно. Також інтенсивно працювала протягом трьох місяців з доктором Брилем над розладами харчової поведінки та неврозами. Марта розуміла більше про ідеалізацію сім’ї, про власну цінність, вчилась правильно давати раду негативним емоціям.
Дівчина проходила психологів, терапію музикою, кінотерапію. Активно поглиблювала здобутий досвід, подорожувала, ходила на танці, співала, спілкувалась. Також вчилась дистанціюватись від джерела негативу. Наприклад, обмежувалась кількома зустрічами зі сім’єю на великі свята.
В терапії Марта вчилась давати раду руйнівним станам, шукала причини хвороби, аналогії у творчості. Розуміння цих речей принесло бажані зімни. Після терапії дівчина усвідомила, що анорексія – хвороба на все життя.
Бували моменти, коли вона хотіла повернутись до минулого. Але знання того, що цей стан робить з її життям, зупиняло Марту. Дівчина намагалась різносторонньо себе проявляти, реалізовувати так, щоб не залишалось місця на хворобу. Анорексія здатна поглинати всю увагу, а так, Марта просто не мала на неї часу.
Коли бити на сполох
Лікар Курпас приводить перелік тих “дзвіночків”, котрі повинні насторожити. Якщо ваша близька людина чи друг роблять наступні речі, то потрібно негайно реагувати:
- має багато книг про дієти;
- часто відвідує сайти про втрату ваги, дієти, пропагування розладів харчової поведінки, надмірну худобу;
- застосовує різні диво-дієти;
- раптово стає вегетаріанцем;
- дуже зациклюється на їжі, багато від чого відмовляється. Від улюблених страв в тому числі;
- ходить в туалет відразу після приймання їжі;
- часто приймає душ (це може означати, що людина використовує звук води, аби приглушити блювання);
- коли її запитують про блювання чи пронос, вона розповідає, що має розлад шлунку;
- пропускає приймання їжі, не їсть при комусь чи в компанії;
- купляє набагато більше їжі, ніж зазвичай.