У 1963 життя мешканців Вроцлава змінилось. У магазинах самообслуговування заборонили продавати хліб. Басейни для громадян закрили, попри спеку. В громадських установах ручки на дверях були обмотані бинтами з дезінфікуючи засобом. По місту висіли таблички з надписами “Вітатись без рукопотискань”. Так у Бреслау починалась епідемія віспи, пише iwroclaw.com.
Що це за хвороба
Віспа вважається одним з найсмертоносніших інфекційних захворювань. Смертність може досягати навіть 100% у випадку геморагічної віспи. Також частоту летальних випадків підвищують і непередбачувані рідкісні ускладнення.
Передається віспа через контакт з хворою людиною, або її речами. Також повітряно-крапельним шляхом. Втім, ті, хто хворобу здолав, мають дуже стійкий імунітет, щодо повторного зараження.
З 6 по 20 століття хвороба забрала життя мільярда людей. До 1978 стало відомо, що по світу віспа ліквідована. Втім, непередбачувана ситуація відбулась у Великій Британії в 1978.
Раптово захворіла Джанет Паркер. Жінка фотографувала зразки досліджуваної віспи. Аби уникнути повторного спалаху епідемії, було вирішено провести вакцинацію 500 особам, з якими могла контактувати Паркер. Так, медичний фотограф стала останньою жертвою небезпечного захворювання на Землі. В 1980 ВООЗ оголосила, що епідемію віспи у світі подолано.
У поширеної форми початок захворювання супроводжується ломотою в тілі, підвищенням температури до 40 градусів. Так триває до 5 днів. Тоді температура падає до 37 та утворюється висип. Спочатку він має вигляд круглих рожевих плям, що перетворюються на папули. З них утворюються пухирці (везикули) з мутним вмістом. Висипи на слизових мають такий самий вигляд.
Через два дні, вміст перетворюється на гній, а температура знову росте до 40 градусів. Так може тривати до 15 днів. Пухирці тріскаються, покриваючи здорову шкіру гноєм, який викликає печіння та свербіж. Нестерпний стан може провокувати відсутність апетиту та сну, а ураження серцево-судинної системи – смерть.
Перші жертви віспи у Вроцлаві
Нульовим пацієнтом був вроцлавець, що повернувся з Індії 22 травня 1963. Офіцер підполковник Боніфацій Єдинак. Там він інспектував установи, щоправда, з фальшивими даними у медичній книжці. Коли повернувся до Вроцлава, то зліг з невідомою інфекційною хворобою. До 2 червня він повернувся до лікарні Міністерства внутрішніх справ.
Після консультацій з Інститутом тропічних хвороб у Гданську, Боніфацію поставили діагноз малярія. Після нетривалого лікування, офіцер одужав. На жаль, окрім вірусу малярії, у його крові був ще вірус віспи, який не змогли ідентифікувати. Ним чоловік заразив свою санітарку. Жінка стала вторинним джерелом епідемії.
Перш ніж Яніна Повінська відчула перші симптоми хвороби, вона заразила свою дочку Лоню Ковальчик, котра була медсестрою. Санітарка переносила хворобу легше. Її захворювання діагностували як вітряну віспу, від якої вона досить швидко одужала.
На жаль, не так пощастило Лоні. Молода медсестра 27 років вже була заражена, коли пішла допомагати родичці з організацією весілля. На святкуванні було сто гостей. Тоді Лоня не відчувала ніяких симптомів. Але вже 3 липня, на курсах, дівчина знепритомніла. В лікарні хвороба швидкими темпами прогресувала. Висипи були всюди на тілі, навіть в роті та очах. До цього додалась пневмонія, внутрішня кровотеча та інші ускладнення.
На двох оглядах дівчині, замість інфекційної хвороби, діагностували алергію на антибіотик та лейкемію. На жаль, по п’яти днях боротьби, Лоня померла. І хоч, за правилами, похоронити дівчину мали за 24 години, це сталось за кілька днів.
Наступними жертвами був син санітарки Яніни та лікар, котрий ставив діагноз. Чоловікам діагностували вітряну віспу. На жаль, хворі також дуже швидко померли. Попри три летальні випадки за короткий термін, лікарі не вважали за потрібне переглянути свої діагнози.
Епідемія у Вроцлаві
Все змінив хлопчик 4 років, який потрапив в лікарню зі симптомами вітряної віспи. Лікарі поставили б йому цей діагноз, якби не дізнались, що малий вже нею перехворів.
Першим, хто з’єднав всі симптоми та встановив, що це віспа, був доктор Богуміл Арендзіковський з місцевої санітарно-епідеміологічної станції. Це сталось у “чорний понеділок”, 15 липня 1963 року. Саме тоді у Вроцлаві оголосили надзвичайну епідемічну тривогу. Від дня першого випадку віспи до оголошення епідемії пройшло 47 днів.
Доктора Богуміла насторожило те, що хлопчик знову потрапив до лікарні з вітряною віспою. Коли людина переносить таке захворювання одноразово, то має імунітет на все життя. Випадок став переломним, перед констатуванням у Вроцлаві епідемії віспи.
Арендзіковський зв’язався з начальником санітарної служби Єжи Родзевичем. Той негайно повідомив про діагноз до Варшави. 15 липня до Вроцлава приїхали перші 10 тис. вакцин. Через 2 дні в місті оголосили епідемічний стан.
Життя в зараженому Вроцлаві
Коли приїхала вакцина, почались заходи з облаштування ізоляторів та лікарень для хворих на віспу. Ізолювали 1462 людини з підозрою на зараження. Влада повідомила містянам про п’ять випадків захворювання. Також намагались більше акцентувати на вакцинації та менше описувати схожих випадків, аби не сіяти зайвої паніки.
Влада боялась, що містяни будуть чинити опір, тому, за відмову щеплення, можна було загриміти на три місяці до в’язниці. Але мешканці були свідомими й самі зголошувались до вакцинації. Явка становила майже 100%. Вакцину довелось завозити із СРСР, оскільки в Польщі її не вистачало. Без дезінформації, на жаль, також не обходилось. В Бреслау люди були досить напружені та налякані. Загальному становищу не сприяла також літня спека.
22 липня проходило традиційне свято Відродження Польщі. Подію ніхто не збирався скасовувати, а у місті організували ряд протиепідемічних заходів. Дверні ручки обмотували бинтами з хлораміном. Так само вчиняли з віконцями кас на вокзалах та в аеропорту. Руки теж дезінфікували цим розчином. По місту висіли оголошення про те, що потрібно вітатись та прощатись без рукопотискань.
Вроцлав оточував санітарний кордон. На виїзді з міста поліція перевіряла посвідчення особи та щеплення. Те ж саме відбувалось на залізниці. Хто був без щеплення, сплачував штраф у розмірі 4,5 тис. злотих, або відправлявся до в’язниці на три місяці.
Відмова від лікування чи ізоляції, грозила тюрмою до 15 років. Так, сорок містян покарали, а шістьох засудили до ув’язнення. Також влада виїжджала до засуджених по ночах, аби ті не змогли втекти з міста.
Попри всі вищезгадані заходи, містян не були раді бачити на морських курортах. Деяким навіть відмовляли у броні готелю. Так сталось з місцевим лікарем, який працював в ізоляторі та хотів поїхати на відпочинок до Болгарії.
Карантином займалось п’ять осіб на чолі з Вандою Коцельською. Після виявленого випадку, через інтерв’ю, встановлювали усіх осіб, з якими спілкувався хворий. “Перший потиск руки” відразу ізольовували, а другий – відправляли на п’ять днів карантину.
В місцевих ізоляторах діяли строгі обмеження, щодо 989 осіб. Містянам забороняли збиратись у великі скупчення. Те саме стосувалось медичного персоналу. Прибирання, прання, розпорядок дня, ведення господарства – все мало чіткі та строгі правила. Одяг перед пранням дезінфікували.
Пацієнти, періодично, скаржились на якість життя в ізоляторі, харчування, відсутності цигарок та можливості послухати музику. Також працівники стикались з проблемою вживання алкоголю, попри контроль посилок. Для особливо затятих порушників виділили спеціальний витверезник-ізолятор на вул. Сокольницькій.
ВООЗ прогнозувала до 2 тис. жертв та тривалість епідемії до 2 років. Втім, усіх санітарних заходів було досить, аби епідемія відступила за два місяці. 19 вересня було останнім днем карантину заражених містян. За два місяці захворіло 99 людей, з яких семеро, на жаль, померли. В їх числі було четверо медичних працівників.
Хороша кампанія вакцинації та профілактичні заходи зуміли перекрити наслідки невчасної діагностики віспи.