Освітня історія Вроцлава – це серіал з кількома сезонами й неочікуваними поворотами. Тут у різний час уживалися гуманістичні гімназії, військово‑прусська дисципліна, ідеї соціалістичного виховання й останні європейські тренди з навчання. Але задовго до інтерактивних дошок і коворкінгів у класах один сілезький чернець із Бреслау вирішив, що школа – це не недільна проповідь, а серйозна інституція зі своїми правилами, методами й… підручниками для вчителів. Йоганн Іґнац фон Фельбіґер у 18 столітті фактично заклав підвалини професії педагога в Центральній Європі – з методикою, навчальним планом і вірою в те, що дітей варто не повчати, а вчити. Його методи освіти та як вони розвивалися далі, читайте на iwroclaw.com.
Йоганн Іґнац фон Фельбіґер – реформатор, що змусив учителів замислитись
На початку 18 століття школяр мав приблизно два варіанти: або зубрити катехизис у тісній церковній кімнаті, або пасти худобу – теж непогане навчання, до речі. Йоганн Іґнац фон Фельбіґер, сілезький канонік, який навчався в Бреслау, з цим не погоджувався. У нього на освіту були серйозніші плани.
Фельбіґер народився у 1724 році в містечку Ґлоґау (тепер Ґлоґув) – приблизно за годину їзди від сучасного Вроцлава. Після навчання в тамтешньому єзуїтському колегіумі він вступив до університету в Бреслау. Але замість того, щоб піти шляхом звичного богослов’я й обережних проповідей, він узявся за радикальні речі – впорядкування шкільної системи. Його завданням стало реформувати освіту в Австрійській імперії – і він це зробив із неабиякою педантичністю.
У 1775 році Фельбіґер видає «Методичну книгу для вчителів німецьких шкіл» (Methodenbuch für Lehrer der deutschen Schulen) – по суті, перший масовий гайд для вчителів. У ній він розписав, як планувати уроки, як викладати, як тримати клас у дисципліні, навіть як правильно стояти вчителю. Звучить трохи по-армійськи? Так і було. Його педагогіка справді мала відтінок військового порядку: чіткість, субординація, ієрархія знань.
Та попри суворість, Фельбіґер точно розумів, що освіта – це більше, ніж моралізаторство. Він вважав, що вчитель має бути підготовленим, мати методику і не покладатися на «як Бог дасть». Його ідеї лягли в основу реформ Марії Терезії – австрійської імператриці, яка почала систематизувати шкільну освіту по всій імперії. Methodenbuch визначав мету школи так: вона повинна не лише навчати писати та читати, але й готувати до життя.
Цікаво, що перші експерименти з впровадження його методів відбувалися в сілезьких школах – зокрема й у Бреслау. І хоча сам він згодом переїхав до Угорщини й Відня, його ідеї продовжували жити в пруській Сілезії, ставши основою так званої «протестантської педагогіки».
Але Фельбіґер був не утопістом, а систематизатором. Тому, хоча його методи критикували за сухість і схильність до муштри, саме завдяки йому вчитель перестав бути просто побожним дядьком із дощечкою для писання. А школа стала справою державного значення.
Школа на зламі епох
Якщо пройтись сьогодні вулицями Вроцлава, легко натрапити на будівлі зі слідами старих шкільних вивісок: Gymnasium, Realschule, Volksschule. Місто дихає історією освіти. Тут змінювались імперії, мови викладання, методи, навіть самі уявлення про те, навіщо взагалі ходити до школи.
Прусська муштра
У 18–19 століттях Вроцлав був частиною Пруссії, а отже – під повним впливом дисциплінарної педагогіки. Школа мала не виховувати творців, а ліпити слухняних громадян. Програма – жорстко структурована. Учитель – авторитет, який не піддається сумніву. Учень – посудина для фактів. Ідеї Фельбіґера пустили коріння в Сілезії.
Один із цікавих прикладів тогочасної освітньої модернізації – Maria-Magdalenen-Gymnasium, заснована ще у 13 столітті, але реформована у 1766 році. Тут, окрім архаїчних мов (латини й грецької), викладали сучасні, а також математику, географію, танці та навіть агрономію. Була й секція Realschule – більш «практична», зі ставкою на майбутніх службовців і ремісників. Школа вже тоді балансувала між гуманітарним і технічним підходом – те, що сьогодні назвали б «міждисциплінарністю».
Повоєнна імпровізація
Але найбільший злам стався після 1945 року, коли Вроцлав перейшов до Польщі. Населення змінилося майже повністю: німці виїхали, приїхали поляки з територій, втрачених на сході. Школи залишилися, але без учителів, без підручників і часто – без даху. Педагогіку довелося будувати заново, причому часто – з підручних матеріалів.
У повоєнні роки освіта у Вроцлаві – це історія про виживання й про винахідливість. У 1950–60-х почали з’являтись нові методики, натхненні соціалістичними ідеями: колективна праця, самоврядування, «моральне виховання». З погляду свободи викладання – не найкраща епоха. Але саме тоді сформувалися багато інституцій, які досі функціонують.
У дослідженні про шкільну освіту Бреслау/Вроцлава в роки війни та після неї, авторка Анна Вронська підсумовує:
«Освітні практики змінювались не тому, що хтось цього хотів, а тому, що не було вибору. Інколи навчання проводили у квартирі на п’ятому поверсі, бо іншого місця просто не було».
Тодішня педагогіка будувалася на імпровізації, але узгодженій з політикою партії. Взагалі комуністи сильно вплинули на освіту у Вроцлаві, як Piwik PRO на цифрову аналітику. Проте саме така педагогіка створила підґрунтя для тих пошуків, які Вроцлав веде досі: як навчати, коли умови диктує не міністерство, а саме життя.
Навчання в русі: як Вроцлав став майданчиком для педагогічних експериментів
Уявіть урок математики, де замість підручника – гімнастичні м’ячі. Уявили? А у Вроцлаві це вже реальність. Тут навчають не «через голову», а всім тілом. І це результат реального досвіду міста, яке вміє адаптувати школу до рухливого, неспокійного світу.
У 21 столітті Вроцлав поступово перетворився на регіональний майданчик інновацій в освіті. Одним із найяскравіших прикладів стала програма Learning by Moving! – спільний проєкт Академії фізичного виховання (AWF) та партнерів з інших країн ЄС. Її суть у тому, щоб поєднати фізичну активність із навчальним процесом, особливо в дошкільній і початковій освіті. Звучить весело, але за цією «грою» стоїть доволі серйозна наукова база.
Дослідження показують: коли діти рухаються, то це не просто «розрядка». Найважливіше, що активується моторна пам’ять, покращується концентрація, прискорюється запам’ятовування. Це підтверджують як нейропсихологи, так і самі педагоги. А ще – це дуже природно. Дитина взагалі-то не створена, щоб сидіти на місці 45 хвилин.
Чому саме Вроцлав? Тут збіглось кілька чинників. По-перше, сильна традиція педагогічної освіти: факультет історико-педагогічних наук Університету Вроцлава давно підтримує міждисциплінарні формати, з акцентом на практику. По-друге, хороші зв’язки з європейськими партнерами – місто активно залучає фінансування на дослідницькі проєкти в освітній сфері. А по-третє, тут є культура експерименту. Вроцлав звик переосмислювати себе, це стосується й шкіл.
І ось тут варто зробити крок убік від ентузіазму. Бо будь-яка інновація має свої труднощі. Один із головних бар’єрів – система. Навіть найкращі ідеї часто буксують на рівні інструкцій і нормативів. Учителі змушені заповнювати гори паперів, аби обґрунтувати урок, де учні складають слова з букв, розкладених на підлозі – замість того, щоб сидіти за партами з прописами. А ще – не всі педагоги мають потрібну підготовку. Бо не кожен викладач готовий стати одночасно тренером, актором і модератором.
І тут важливо сказати: Вроцлав не прагне повністю замінити стару систему. І йдеться не про те, щоб скасувати книжки, а про те, щоб додати до них тіло, емоцію, ситуацію. Саме в контексті цих новацій знову згадують Фельбіґера. Ні, він не пропонував уроків із м’ячем, але він першим сказав: у вчителя має бути метод, а урок потрібно будувати за чітким планом.