Йому з народження судилося стати великим хіміком, так і сталося. Уродженець Нижньої Сілезії Фрідріх Бергіус, з шановного роду вчених, богословів та державних діячів, зробив багато корисного для науки, за що був відзначений безліччю звань та нагородами, у тому числі й Нобелівською премією.
Докладніше про життя та відкриття вченого, який “добував бензин з вугілля, а їжу з дерева”, в нашому матеріалі, на сайті iwroclaw.com.
Хімік від народження
Фрідріх Бергіус народився в 1884 р. у невеликому містечку Гольдшміден, поблизу Бреслау. Його батько володів хімічним заводом, і хлопчик з дитинства жив у атмосфері бесід та суперечок на наукові та виробничі теми. Все це викликало в нього живий інтерес, який батько всіляко заохочував.
Вони разом вивчали хімічні процеси та основи технології. В результаті до закінчення середньої школи в Бреслау, Фрідріх чудово знався на особливостях і потребах виробничих циклів. Таким чином, питання: ким бути, перед ним не стояло.
А щоб теоретичні знання Фрідріха здобули практичну основу, батько відправив його на пів року в Рур, на великий металургійний завод, для вивчення тонкощів хімічних процесів на виробництві.
У 1903 р. Фрідріх Бергіус повернувся до Бреслау і вступив до університету на хімічний факультет. Потім був рік термінової служби в армії. Демобілізувавшись у 1905 р., Бергіус вступив до Лейпцизького університету, де працював над дисертацією на тему, присвячену якостям сірчаної кислоти.
Через 2 роки, в 1907 р. робота була закінчена. Фрідріх успішно захистив дисертацію та здобув докторський ступінь. Втім, учений вважав, що знань не буває багато, тому ще 2 семестри він практикувався в інституті Вальтера Нернста, в Берліні, а потім поїхав вчитися в Карлсруе, до Фріца Габера, який займався проблемою синтезу аміаку.
Зазначимо, що саме робота з Габером підштовхнула Бергіуса до самостійних наукових досліджень, які закінчились розробкою практичного методу для лабораторних робіт з дисоціації (поділу) пероксиду кальцію.
Як отримати бензин із вугілля, а цукор із дерева
В 1910 р. Бергіус викладав у Вищій технічній школі Ганновера, де за власні кошти створив хімічну лабораторію. Тут у 1912-1913 pp. він розробив практичний метод “термічної гідрогенізації вугілля”, що на практиці означало перетворення твердого палива в рідке, вугілля в бензину.
До відома, 1931 р., за це відкриття Бергіуса було нагороджено Нобелівською премією.
Після закінчення досліджень, вчений отримав патент, який підтвердив його авторські права, проте незабаром з’ясувалося, що до впровадження методу в промислове виробництво було ще далеко.
Насамперед потрібні були кошти на продовження досліджень, тому в 1914 р. Бергіус прийняв пропозицію Ессенського заводу фірми Th. Goldschmidt A.G, передав їй лабораторію, в обмін на керівну посаду в компанії.
Однак перша світова війна внесла серйозні корективи у плани вченого. Він припинив дослідницьку та викладацьку діяльність і до закінчення війни жив у Берліні.
Коли настав мир, Бергіус зайнявся пошуком фірм-інвесторів у метод гідрування вугілля. У результаті до проєкту приєдналося кілька великих німецьких та британських компаній. Дослідження завершилися в 1927 р., коли вчений довів можливість отримання бензину з вугілля у промислових масштабах.
Після цього Бергіус взявся за вирішення ще одного глобального завдання – отримання цукру із целюлози. Проблемою гідролізу целюлози під впливом соляної кислоти він займався наступні 15 років. Підсумком його роботи стало створення підприємства на базі заводів у Рейнау, де з деревини отримували цукор, який потім перетворювали на спирт і дріжджі. Цей метод згодом назвали “методом отримання їжі з дерева”.
Після закінчення Другої світової війни Бергіус намагався знайти себе у новій Німеччині, але так і не дочекався проєкту, який відповідав би масштабам його задумів. У результаті він емігрував до Аргентини, де й помер у Буенос-Айресі, в 1949 році.
