Алоїз Альцгеймер — видатний німецький вчений, психолог, невролог, який зробив значний внесок у розвиток наукової медицини. Біографія цієї людини — відкрита книга, проте в ній є один маловідомий факт — останні роки життя Альцгеймер провів у Вроцлаві. Докладніше про це у нашому матеріалі, на сайті iwroclaw.com.
Головне відкриття Алоїза Альцгеймера
Сьогодні прізвище Альцгеймер у більшості людей асоціюється з назвою тяжкої, невиліковної хвороби мозку. Настільки міцно, що багато хто, вимовляючи це слово, навіть не підозрює, що говорить про реальну людину
До відома, хвороба Альцгеймера — одна з форм деменції, недоумства, — нейродегенеративне захворювання, що призводить до летального результату. За даними ВООЗ, до 2050 р. від цієї хвороби на планеті страждатиме кожна 85 людина.
Алоїз Альцгеймер першим описав симптоми недуги, позначеної ним, як “хвороба забудькуватості”. А через чотири роки інший вчений — Еміль Крепелін, доповнив наявний опис, і дав захворюванню ім’я Альцгеймера.
Цікавий факт: офіційно цей різновид деменції стали називати хворобою Альцгеймера лише 1967 р., на з’їзді лікарів у Лозанні.
Чим ще відомий вчений?
Алоїз Альцгеймер багато років працював у різних психіатричних медустановах Німеччини. Він автор кількох важливих наукових праць про роботу мозку, а також творець “правил необмеження”, що стосувалися етики догляду за душевнохворими. Згідно з цими правилами, стосовно пацієнтів з психічними відхиленнями, заборонялися будь-які насильницькі дії, включаючи популярні на той час у психіатрії гамівні сорочки та примусове годування. У клініці, де працював Альцгеймер, такі хворі могли вільно пересуватися і навіть залишати межі лікарні. Все це, як показала практика, неабияк сприяло їх швидшому одужанню.
Як було виявлено “хворобу забудькуватості”?
У 1901 р. на прийом до доктора Альцгеймера прийшла пацієнтка — 51-річна Огюста Детер, зі скаргою на розлад пам’яті та мови, дезорієнтацію у просторі-часі та невмотивовані напади тривоги. Поєднання цих симптомів зацікавило Альцгеймера, який вирішив вивчити проблему глибше.
Наступні кілька років вчений спостерігав за поведінкою пацієнтки, відзначаючи зміни в її характері, звичках, поведінці. Так, згідно з записами лікаря, незабаром в Огюсти почалися напади безпричинних ревнощів, вона втратила інтерес до домашніх справ, цілими днями шукала загублені речі й часто сварилася з сусідами. Альцгеймер також зазначив, що у пацієнтки не було просторово-часової орієнтації, вона не пам’ятала про важливі події свого життя, відповідала на поставлені питання не до ладу, а її настрій протягом дня постійно змінювався.
У 1906 р. вчений досліджував під мікроскопом частинки мозку Огюсти Детер, що вже померла на той час, і виявив значні дегенеративні зміни у складі нервових клітин. Зокрема, ним було відкрито скупчення амілоїдних (сенільних) бляшок у корі головного мозку. Причиною такого явища виявилася надмірна кількість кальцію в нейронах, що й призводило в результаті до недоумства.
У листопаді 1906 р. Альцгеймер представив результати дослідження на засіданні Товариства нейропсихіатрії у Тюбінгені, де ця патологія була класифікована та визнана наявною.
Альцгеймер у Вроцлаві
У 1912 р. Альцгеймеру запропонували очолити Департамент психіатрії та нервових хвороб у Бреслау. Він прийняв пропозицію і переїхав до Вроцлава з сім’єю — дружиною та трьома дітьми, на віллу, що знаходилася на вул. Bujwida 42. У тому ж році він став завідувачем кафедри психіатрії Вроцлавського університету.
Відомо, що у Вроцлаві вчений планував займатися науковими дослідженнями, проте різке погіршення здоров’я не дало змоги продовжити роботу. Відомо, що Альцгеймер страждав від задишки, мав серйозні проблеми з серцем і нирками.
Алоїз Альцгеймер помер у 1915 р. від загострення інфаркту міокарда. Йому був лише 51 рік. Вченого поховали у Франкфурті-на-Майні, поряд із дружиною, що померла незадовго до цього.
