Ще у 20 столітті стентування з’явилося як альтернатива скальпелю – швидша, менш травматична й технологічно витончена. У Польщі перші процедури робили вже в 1980-х, але хроніка на місцях часто залишалася «усною історією». Вроцлав не виняток: ми знаємо про важливі кроки, але далеко не всі з них були зафіксовані в публічному доступі. Далі на iwroclaw.com пробуємо розібратись, коли тут почали працювати з коронарними стентами та чим місто відзначилось у порівнянні з рештою країни.
Від балона до металу: що передувало стентам у Польщі
Історія інтервенційної кардіології не відразу стартувала зі стентів. Усе почалося з балонної ангіопластики. У 1977 році Андреас Ґрюнціґ у Цюриху роздув перший коронарний балон у людині з ІХС – і зробив революцію. Точніше, пробив тунель для революції.
У Польщі на цю нову методику швидко звернули увагу. Уже в 1981 році професор Вітольд Ружилло у Варшаві виконав першу черезшкірну коронарну інтервенцію. Нею, звісно, була ангіопластика – без стента, але вже з катетером у руці й упевненістю, що це працює. Далі було питання техніки, навичок і доступу до обладнання.
Самі стенти як такі прийшли трохи згодом. Спочатку це були звичайні металеві конструкції без ліків – прості, як дверна пружина, але цілком дієві. І хоча важко знайти документальні згадки про перше стентування у Вроцлаві, відомо, що місто підхопило цю практику ще в 1980-х або на початку 1990-х, як і більшість великих медичних центрів країни.
Першими нову методику почали впроваджувати клініки Варшави, Кракова й сілезьких міст – там, де була і школа, і апаратура, і кому з нею працювати. І тут уже не йшлося про те, щоб «бути першим», а радше – встигнути вписатись у тенденцію, яка впевнено набирала обертів. Система охорони здоров’я тоді була далека від ідеалу, але саме інтервенційна кардіологія показала: навіть у складних умовах можна впроваджувати нове.
Якщо окреслити цей етап однією фразою – то це був час ентузіастів. Коли процедура забирала більше часу, ніж сьогодні потрібно, щоб оформити пацієнта на виписку, а медсестри лише вчилися, як працювати з пацієнтом після катетеризації. А ще – багато лікарів тоді носили вуса.
Стентування у Вроцлаві: що відомо, а що ні
Вроцлав велике медичне місто з університетською традицією, але історія місцевого стентування приховує чимало білих плям. Якщо вона десь і зафіксована, то хіба що в старому протоколі, що припадає пилом у лікарняному архіві.
Натомість достеменно відомо інше: у 2013 році в 4 Військовому клінічному шпиталі Вроцлава вперше імплантували розчинний стент. Це був новий тип пристрою, який продемонстрував: у місті можуть працювати з найсвіжішими технологіями. Тоді про це писали медіа, згадувався професор Кшиштоф Речух – один із керівників центру. За словами лікарів, процедура нічим не відрізнялася за технікою, але сам стент зникав з артерії приблизно за два роки. Мета – залишити судину відкритою, але не обмежувати її металевою конструкцією на все життя.
Чому саме військовий шпиталь? Ймовірно, річ у поєднанні кількох чинників: стабільне фінансування, хороша технічна база й кадри, готові ризикнути з новою методикою. До того ж у Вроцлаві тісно переплетені цивільна й військова медична освіта – тож цілком логічно, що один із проривів відбувся саме тут.
Звісно, 2013 рік не відзначився першим стентуванням у місті. До того у Вроцлаві вже роками працювали з металевими стентами – імовірно, ще з початку 1990-х. Але саме ця подія – з розчинним імплантом – увійшла в історію завдяки тому, що про подію говорили публічно. Тоді стало зрозуміло: місто не пасе задніх у медицині – принаймні технологічно.
Ідея біорозчинних стентів і Вроцлав як майданчик для експериментів
На початку 2010‑х у кардіологічному середовищі ширилася нова ідея – замість того, щоб залишати в артерії металевий «каркас», після ангіопластики імплантувати стент, який із часом просто… зникне. Без жодного сліду. Ніякого чужорідного тіла, ніяких труднощів при можливому шунтуванні в майбутньому. Цю концепцію спершу зустріли із зацікавленням, потім – з недовірою, але потім вона потрапила до операційних.
У 2013 році 4 Військовий клінічний шпиталь у Вроцлаві став першим у місті, де почали системно впроваджувати біорозчинні стенти. Протягом перших тижнів втручання провели кільком пацієнтам, шостий стент імплантували в день, коли про це написала місцева преса.
Професор Кшиштоф Речух, керівник лабораторії гемодинаміки шпиталю, пояснював: нові стенти виготовлені з полілактиду – полімеру, який за два роки повністю розкладається. У випадку прогресування атеросклерозу це відкривало простір для подальшого шунтування – без проблем, які виникали з металевими імплантами.
Техніка виконання процедури залишалась звичною: через прокол променевої артерії на руці катетер заводили до серця, розширювали звужену судину, встановлювали стент. Через дві години пацієнт міг уже самостійно пересуватись. Першим у Вроцлаві, хто отримав розчинний стент, став 70‑річний чоловік із діагностованим атеросклерозом.
На той момент клініка закупила 150 таких стентів – з прицілом на понад 100 процедур до кінця року. Для порівняння: щороку в шпиталі проводили до 2000 стентувань, тож біорозчинні пристрої становили невеликий відсоток, але були чітким кроком уперед. Ціна була у 2–3 рази дорожчою за звичайний стент, тобто до 5000 злотих за одиницю. Через це їх насамперед імплантували молодим пацієнтам – тим, у кого атеросклероз міг прогресувати й де цінність «незашореної» артерії в майбутньому була критичною.
Щодо ентузіазму лікарів – він був обережний. Умовно: технологія класна, але надто нова й складна для масового використання. Один із лікарів у розмові жартував:
«Стент зникає, а рахунки залишаються».
Утім, медичний резонанс був відчутним. Цей крок засвідчив готовність шпиталю працювати з новими розробками й поставив Вроцлав на карту інтервенційних інновацій Польщі. Якщо в столиці такі речі сприймали як належне, то тут це була визначна подія. І хай біорозчинні стенти так і не стали стандартом у щоденній практиці, досвід, здобутий під час їхнього впровадження, залишився з командою надовго. Як і репутація шпиталю, де не бояться першими вийти за межі класичних методів.
Технологія є, черги лишились: де стоїть Вроцлав сьогодні
З одного боку – сучасне обладнання, біорозчинні стенти, професори з міжнародним досвідом. З іншого – пацієнт, який змушений чекати ангіопластику по кілька місяців. У 2025 році середній час очікування на планове стентування у Вроцлаві – 141 день. Це не фантастика, а статистика з відкритих джерел.
Іронія в тому, що місто, де імплантували один із перших розчинних стентів у Польщі, досі не може забезпечити швидкий доступ до базової процедури. Технологія пішла вперед, а система – не дуже. Класичний приклад того, як поодинокі прориви не здатні перекрити хронічний дефіцит ресурсів.
А втім, Вроцлав продовжує тримати планку. У місті кілька клінік, де регулярно виконують інтервенційні коронарні втручання – як ургентні, так і планові. Ті самі центри беруть участь у навчанні молодих фахівців, у багатьох випадках це потужні навчально-клінічні майданчики. Тут досі активно працюють інтервенційні команди, де операційна бригада – це команда, що дихає в унісон.
Річ у тім, що навіть з усіма системними недоліками Вроцлав зберігає репутацію міста, де кардіологія – це окрема територія розвитку. Технології, звісно, самі по собі не лікують, але коли за ними стоять люди, які хочуть і вміють їх застосовувати, шансів у пацієнтів значно більше. Навіть якщо чекати доводиться довго.